Проаналізовано теоретичні підходи та чинники громадянського поступу українського суспільства в контексті зарубіжного та вітчизняного соціально-філософських дискурсів. Громадянський поступ розглядається як творчий процес, зміст якого впливає на всі сфери суспільного життя і реалізується під впливом спектру чинників, які відображають тенденції суспільної трансформації.

Здійснено пошук векторів наукового дискурсу проблеми теоретико-праксеологічних засад нарощування й формування соціального капіталу громади в умовах сучасних трансформацій українського суспільства. Порівняно ключові ідеї у визначенні змісту соціального капіталу в зарубіжних та вітчизняних джерелах, запропоновано виділення основних підходів до інтерпретації соціального капіталу громади, які склалися в західній суспільствознавчій традиції. Висвітлено досвід творення соціального капіталу громади в українських реаліях, зокрема, в процесі реалізації проекту ЄС/ПРООН "Місцевий розвиток, орієнтований на громаду".

Дослідження української громади, конкретизація її ролі в суспільних перетвореннях зумовлені пошуком ефективних стратегій суспільного поступу нашої держави. Проаналізовано роль українських громад в різних біфуркаційних точках суспільної самоорганізації українського народу. Обгрунтовано думка про те, що перебуваючи між Сходом і Заходом, зазнаючи зовнішнього впливу, українські землі розвинули свої власні, специфічні світоорієнтації, що вплинуло на соціальні практики їх самоорганізації. Встановлено, що соціальна роль громади розкривається у впливі на процеси державотворення та культурно-цивілізаційної ідентифікації.

Досліджено соціальну роль громади як важливого чинника суспільної трансформації. Проаналізовано теоретичні та методологічні засади дослідження громади як комплексного та багатовимірного феномену та системи людських взаємодій з точки зору її філософського змісту. З'ясовано сутність громади як особливої форми соціальної самоорганізації, базового інституту українського суспільства, що забезпечує свою самодостатність і цілісність у процесі історичної еволюції. Доведено, що особливість українського підходу до розуміння громади, порівняно із західною та російською філософською думкою, полягає в особливому статусі громади як світоглядної категорії. Якщо у філософії Заходу зустрічаємо аналіз суспільства та спільноти як чогось самостійного, то в українській філософії - як елементів цілого, особливого роду буття людей, єдністю форми та змісту їх життя. Проаналізовано організаційне та раціонально-впорядковуюче значення громади в нагромадженні соціального капіталу та створенні сприятливого середовища для ефективних суспільних трансформацій на місцевому рівні шляхом самоорганізації та соціальної активізації громадян.